25 вересня 2023 року Анатолію Солов’яненку виповнився б 91-рік. Його називали «українським соловейком» й одним із найкращих тенорів у світі. Він виступав на сценах «Метрополітен-опера» та «Ла Скала». Йому обіцяли величезні гонорари і пропонували покинути Україну, але співак вважав за краще залишитися на Батьківщині.
Для журналістів уже стало доброю традицією відзначати день народження великого оперного співака у музеї Солов’яненка, який знаходиться у смт Козин.
Саме у Козині Анатолій Солов’яненко завжди відпочивав, готувався до своїх виступів. Тут він, на жаль, покинув цей світ – 29 липня 1999 р. Поховали його на місцевому кладовищі й тоді, там було чутно незвичні для цього місця пісні, – «Дивлюсь я на небо» та «Чорні очі».
У музеї нас зустріла вдова співака, Світлана Дмитрівна і особисто провела екскурсію.
Втім, це була скоріше душевна бесіда і теплі спогади про життя та творчість Анатолія Борисовича.
Та й сам музей позбавлений офіційності, відчувається, що експозицію зібрано з любов’ю. Нині вона складається з понад тисячі експонатів, більшість із яких передала до музею Світлана Дмитрівна. Багато праці вклали у музей біограф Алла Терещенко і директор музею Євген Олійник.
Коли підіймаєшся сходами на другий поверх, перше, що бачиш – портрет Анатолія Солов’яненка у повний зріст. І чуєш пісні у його виконанні, що одразу створює ліричну атмосферу.
Тут є й піаніно, на якому грав співак, афіші, сімейні фотографії… У них життя співака, починаючи з дитячих років до професійного зльоту.
Окремий куточок музею присвячений вчителю Солов’яненка – Олександру Коробейченку, прем’єру Донецького театру опери та балету. У 1952 році він помітив талант Анатолія та запросив його професійно вивчати італійську техніку bel canto. І впродовж десяти років давав йому уроки.
Сам Коробейченко був дуже обдарованим, чудово знався на мистецтві і літературі, писав картини, своїми руками створював розкішні костюми.
У деяких з них Анатолій Борисович виступав багато років. До речі, один із них зберігається в музеї.
Це як згадка про тріумфальний дебют співака в Київській опері у виставі «Ріголетто» Дж. Верді, у партії Герцога, яка стала однією з вершин у його вокальній спадщині.
В експозиції ми бачимо особисті речі Анатолія Борисовича, документи, фотографії зі спектаклів та фото із сімейного архіву, з колегами з Національної опери та з різних країн світу, платівки, картини…
В окремій шафі відведено місце для листів, які мішками отримував співак. Часто відправники просто писали «Київ, Анатолію Солов’яненко». І кореспонденція знаходила свого адресата. Світлана Дмитрівна дістає з шафи листи та листівки, які надіслали шанувальники таланту співака та розповідає:
– Коли до нас до музею приходять діти, то з подивом дивляться на це та кажуть: «Як? І це все від руки написано? І починають із цікавістю читати ці листи, як щось неймовірне у наш час.
В останні роки життя Анатолій Борисович страждав через розлуку з рідним оперним театром, у якому виступав упродовж 30 років. На жаль, його завжди оточували заздрісники, через що він був змушений піти на пенсію в самому розквіті творчих сил.
Але поза межами України співак залишався дуже затребуваним, їздив на гастролі до різних країн, і йому не раз пропонували залишитися там.
Світлана Дмитрівна згадує цей період:
– Особисто мер Москви Лужков запрошував нас переїхати до столиці, пропонував чудові умови, будь-яку квартиру. Але Анатолій не погодився.
Ми могли жити в Італії. Коли поїхали туди, Анатолій отримав дозвіл на роботу і навіть вступив до профспілки співаків Італії.
Прожили там три місяці. За цей час пройшли з аншлагом його концерти по всій країні. Ми вже почали придивлятися до житла, бо розуміли, що в Україні не буде можливості працювати. Але потім Анатолій сказав: Я дуже люблю Італію, але більше тут не витримаю. Хочу додому. І ми повернулися».
На замітку
Добратися можна від станції м. «Відубичі» автобусом №43, маршрутками №311, №313, №314 до зупинки вул. Анатолія Солов’яненка.
Графік роботи: 9:00 до 17:00 без вихідних
Світлана Борисова. Фото Олександра Злуніцина