Пісня, що не стихає: згадуємо Анатолія Солов’яненка

Вже стало доброю традицією — у день народження видатного оперного співака Анатолія Солов’яненка відвідувати музей «українського соловейка» в селищі Козин.

25 вересня Маестро могло б виповнитися 93 роки. Його немає поруч із нами, та пам’ять про світлу людину й великого митця живе і сьогодні.

Анатолій Солов’яненко був першим українцем, який заспівав на сцені легендарної «Метрополітен-опера». А у 1990 році його запросили серед 14 найкращих тенорів світу виступити в Італії. Навіть у країні, де опера — частина культури, італійці були в захваті й віддали саме йому пальму першості.

Разом із Пласідо Домінго та Лучано Паваротті він входив до числа найяскравіших оперних зірок світу.

Йому пропонували залишитися в Італії чи Росії, та серце Анатолія Борисовича назавжди було віддане Україні.

Цьогоріч у мистецько-меморіальному заході взяли участь солісти Національної опери України, народні артисти Анжеліна Швачка та Сергій Ковнір, представники медіа й близькі друзі родини Солов’яненків.

Після покладання квітів на могилу Маестро в музеї звучали народні пісні та твори українських й італійських композиторів у виконанні студентів і зірок сцени.

Молоді вокалісти продемонстрували майстерність і артистизм, а супроводжував їх улюблений інструмент Маестро — старовинне фортепіано, яке він придбав ще в студентські роки і яке досі зберігає свій дзвінкий голос.

Виступали Дарія Погоріла, Олександр Пономаренко, Олександр Востряков, Єлизавета Бєлоус, Дарина Конопля, Олександр Чишій, Анастасія Довбіус, Антон Солодкий, Лоу Канцзюань – вихованці педагогів А. Швачки, Л. Гревцової, С. Ковніра, С. Магери.

З портретів у музеї Анатолій Борисович дивиться на відвідувачів, немов присутній серед нас.

Його неповторний голос звучить в аудіозаписах, його образ оживає на екрані. І виникає особливе відчуття: такі великі особистості не зникають.

Велику частину цієї пам’яті зберегла і дбайливо оберігає його дружина — Світлана Дмитріївна. Вона знає історію кожного експоната, адже роками збирала й фіксувала все, що стосувалося життя й творчості чоловіка.

Кожного року музей поповнюється новими скарбами з родинної колекції. Це нелегко — розлучатися з речами, які нагадують про щасливі роки, проведені разом. Та саме завдяки їй музей живе й дихає.

Такі постаті, як Анатолій Солов’яненко, не йдуть у небуття. Вони стають зорями, що світять нам із небес. І поки ми пам’ятаємо їх — вони завжди залишаються з нами.

Журнал Добрі поради. Фото Володимира Раєвського