Коріння Дня землі, який ми святкуємо 22 квітня, сягає глибокого минулого. Як відзначали його наші предки?
Українці вважали, що у людини є три матері: Богородиця, та, що життя дала і рідна земля. Остання ототожнювалася із самим життям, з усіма його циклами — від народження до смерті.
Пригощаємо годувальницю
Кульмінація урочистостей припадала на квітень та травень. Проводився обряд «відмикання» (запліднення) землі Ярилою весняним. Також влаштовували «катання» весняною землею — щоб сила була і біля колосу (у посівів на полі), і волоса (в організмі).
У деяких селах Центральної та Західної України було прийнято наприкінці квітня — у першій половині травня не виходити на поле і таким чином влаштовувався відпочинок землі. Жінки співали хвалебні пісні на честь годувальниці, народ обходив поля з молитвами та хресною ходою.
Рано-вранці на полі стелили рушник і клали на нього хліб-сіль, яйця-писанки, а саму землю поливали квасом, пивом чи брагою.
Співаємо веснянки
У кожному регіоні України існують свої традиції обряди, пов’язані із зустріччю весни. У північних регіонах України, а також на Полтавщині та Сумщині пісні, якими традиційно вітають весну, називаються перегуками. На Полтавщині є дуже гарний звичай: в одній частині села молодь співає пісні, а в іншій їх чують і підхоплюють — таким чином «будять природу».
Танцюємо «на врожай»
Весняні ігри дітей і молоді повторюють всі роботи, які дорослі мають провести в полі: засівання, жнива, в’язання, щоб врожай вдався на славу. Відлуння давніх традицій дійшли до наших днів. І понині в українській глибинці дівчата навесні виконують ритуальні танці: заплітають вінки з побажаннями багатого врожаю та гарної погоди, прославляють богиню Ладу, сонце та землю…
Напевно, немає людини, яка б не чула хоч раз: «А ми просо сіяли…», «Кривий танець», «Вербова дощечка».
Ці обряди з давніх-давен проводять від Благовіщення до Трійці.
Допомога рідної землі
Наші пращури вірили, що земля наділена надзвичайною силою і у важкі моменти може поділитися нею з людиною – якщо вона її поважає і шанує. Саме тому, вирушаючи у далекі подорожі чи війну, українці брали із собою дрібку землі зі свого поля чи з порога будинку. Достатньо було понюхати цю щіпку, щоби сили вдесятерилися.
Александра Марченко