Успіння Пресвятої Богородиці – одне з головних свят православної та католицької церков. Раніше свято випадало на 28 серпня, але після переходу на новоюліанський календар він відзначається 15 серпня.
Ранні християнські пам’ятники містять різні, іноді суперечливі відомості про те, де і як довго жила Богоматір. У більшості текстів згадується, що перед смертю Христос заповів найближчому учневі, апостолу Іоанну, дбати про свою матір. Той виконав заповіт, і після воскресіння Ісуса Богородиця жила разом з апостолом у Єрусалимі.
Вознесіння
Якось під час молитви Марії з’явився архангел Гавриїл, який повідомив, що через три дні вона помре. Вона вирішила попрощатися з усіма апостолами, покликала їх до Єрусалиму і через три дні померла. За бажанням Богоматері її тіло було поховано в Гефсиманії біля Єрусалима, між могилами батьків та Йосипа Обручника.
Тільки апостол Хома не встиг попрощатися з Богородицею, бо приїхав до міста третього дня після поховання. Щоб він зміг віддати останню данину покійній, апостоли відкрили гробницю. Але на їх подив тіла в труні не виявилося — лише паховий одяг, що пахне.
Цього ж дня Богородиця з’явилася апостолам зі словами: «Радійте, бо я з вами у всі дні».
Святкування
Успіння почали відзначати з часів раннього християнства, а на VI столітті ця традиція стає повсюдною. Вважається, що свято стало офіційним у 582 році.
У православ’ї Успіння Пресвятої Богородиці належить до двонадесятих свят — тобто дванадцяти найважливіших.
Йому передує двотижневий Успенський піст — найсуворіший після Великого посту. А в католицькій церкві він має статус урочистості — найвищий ступінь в ієрархії свят. Слід зазначити, що тілесне взяття Богородиці на небеса, а також її свобода від первородного гріха є догмою католицького віровчення, яке офіційно було оформлено у 1950 році.
Переказ
За п’ять кілометрів на південь від Ефесу (Туреччина) у мальовничих горах стоїть кам’яний будинок. За переказами, саме в ньому провела останні роки життя та померла Діва Марія, хоча доказів її перебування в Ефесі немає.
Історія, пов’язана з ім’ям Богородиці, розпочалася з першої половини ХІХ століття. Прикуту до ліжка німкеня, на ім’я Ганна Катерина Еммерік відвідували релігійні бачення. Після її смерті в 1842 році опублікували книгу «Житіє Діви Марії з одкровень Анни Катерани Еммерік».
Вона розповідає про те, що Богородиця оселилася разом з Іоанном не в самому Ефесі, а кілометрів за п’ять від нього, на Солов’їній горі в невеликому будиночку.
У 1891 році цю інформацію вирішили перевірити та організували експедицію, у ході якої у вказаному місці виявили залишки будівлі, вірніше, маленької церкви.
У 1950 році будинок був реконструйований і перетворений на каплицю, до якої стікаються натовпи туристів. Хоча офіційно воно не було визнано Ватиканом домом Богородиці, його відвідували Павло VI (1967 р.), Іван Павло II (1979 р.) та Бенедикт XVI (2006 р.)
Неподалік збереглося цілюще джерело, біля якого кожен може загадати бажання, закріпивши вузлик з будь-якої матерії на спеціально встановлених ґратах.
Народні традиції
Успіння Пресвятої Богородиці іноді називали Дожинком, оскільки в цей час закінчували тиснути хліб. Існував звичай, згідно з яким жінки, які брали участь у жниві, виходили в поле, обв’язували соломою серпи та каталися по землі. Так вони просили урожаю повернути їм силу, яка була витрачена на збирання врожаю. Після цього останній сніп вбирали та з піснями несли до села.
За старих часів відпочинок після Успіння називали ще молодим бабиним літом.
На Успіння до церкви заведено приносити насіння або колосся різних злаків для освячення та благословення. А після богослужіння влаштовують гуляння із частуванням.
Анастасія Іванцова